Уважно слухав виступ Президента у Верховній Раді. Все дуже вірно. Чудові перспективи. Один мучить сумнів: ХТО все це робитиме? Адже саме собою все не станеться. Тим паче, що таємних супротивників усім діям у зазначених напрямках більш ніж достатньо.

Всім реформам потрібне законодавче закріплення. Суб'єктами законодавчої ініціативи є Президент, Кабінет Міністрів та депутати Верховної Ради. Причому навіть один окремий депутат.

Ну згоден. Президент узяв на себе частину законодавчих ініціатив. Але ж не може він подати всі необхідні законопроекти.

Кабінет Міністрів. Чи можна повірити, що ті ж люди, які сьогодні відповідають, наприклад, за митницю, чи податкову політику, завтра докорінно змінять своє ставлення до того, що відбувається?

Верховна Рада. Може, фракції почнуть продукувати потрібні країні та громадянам закони? Всупереч своїм комерційним інтересам? Проти тих самих олігархів? А одному якомусь депутату майже неможливо ПРОВЕСТИ, а не лише написати, потрібний усім закон. Та ще й існує в апараті парламенту такий орган як науково-експертне управління, яке може «закопати» будь-який законопроект. Може й за гроші. З його так званими юристами «що зволите».

Ось тут і виповзає ще один конституційно не вказаний суб'єкт. Адміністрація. Або Офіс, як не називай. А чи будуть звідти йти справді необхідні та правильні ініціативи? Туди «противники всяких змін» також проклали дорогу. М'яко кажучи, переконуватимуть нічого такого не робити. Та й у цьому органі за «охорону овець» часто відповідають «любителі шашликів».

От і виходить, що Президент може позначити чудову перспективу. А втілювати в життя все це нема кому. Громадськість ніякого впливу на цей процес, як завжди, майже не має. Чи вийде? Або «хотіли як найкраще, а вийшло як завжди»?